Саргасове море повністю розташоване в Атлантичному океані, у його північній частині. Це єдина у світі водойма, яку називають морем, але вона не має жодної сухопутної берегової лінії. Її межі формують чотири потужні океанічні течії, що утворюють замкнений круговорот — Північноатлантичний субтропічний вир.
Площа цієї зони коливається від 6 до 7 мільйонів квадратних кілометрів залежно від сезонного положення течій. Координати охоплюють приблизно 20–35° північної широти та 30–70° західної довготи. У північно-західній частині знаходяться вулканічні Бермудські острови.
Вода тут відрізняється високою солоністю, прозорістю до 60 метрів і характерними плавучими водоростями роду Sargassum, які створюють унікальну плавучу екосистему.
Точне географічне положення в Атлантичному океані
Саргасове море займає центральну частину Північної Атлантики. Воно лежить на схід від узбережжя Північної Америки, на північ від Карибського моря і на захід від Азорських островів. Найближча велика суша — Бермудські острови, які розташовані на західній околиці цієї зони.
На відміну від звичайних морів, які обмежені материками або островами, Саргасове море існує як динамічна область відкритого океану. Його поверхня часто спокійна, а колір води — насичено-синій завдяки низькому вмісту планктону і високій прозорості. Глибини досягають 6000–7000 метрів, а максимальна зафіксована глибина становить близько 6995 метрів у Північноамериканській улоговині.
Через особливості циркуляції рівень води в центрі вира трохи вищий, ніж у навколишньому океані — приблизно на один метр. Це створює своєрідну «чашу», де накопичуються плавучі об’єкти.
Межі, які формують течії
Чотири основні течії окреслюють контури Саргасового моря. На заході — Гольфстрим, тепла і швидка течія, що несе води з Мексиканської затоки на північ. На півночі межу утворює Північноатлантична течія. Східну сторону закриває Канарська течія, а південну — Північна пасатна (або Північно-екваторіальна) течія.
Разом вони створюють антициклонічний круговорот за годинниковою стрілкою. Межі не фіксовані: вони змінюються залежно від сезону, сили вітрів і положення Азорського антициклону. Через це площа моря може зменшуватися або збільшуватися на сотні тисяч квадратних кілометрів протягом року.
Ця система течій працює як природний фільтр. Усе, що потрапляє в круговорот — водорості, органічні залишки, пластик — збирається в центрі. Саме тому Саргасове море стало місцем формування Північноатлантичної сміттєвої плями.
Фізичні характеристики води
Поверхнева температура взимку тримається в межах 18–23 °C, влітку піднімається до 26–28 °C. Солоність становить 36,5–37 проміле, що вище середньої океанічної. Висока солоність виникає через сильне випаровування і слабке надходження прісної води — річки сюди не впадають.
Прозорість води сягає 60–61 метра. Це один із найвищих показників у відкритому океані. Дно вкрите червоними глинами та мулами, а глибини переважно перевищують 5000–6000 метрів.
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Океан | Атлантичний (Північна Атлантика) | Єдина зона без сухопутних меж |
| Площа | 6–7 млн км² | Залежить від положення течій |
| Максимальна глибина | близько 6995 м | Північноамериканська улоговина |
| Температура поверхні | 18–23 °C (зима), 26–28 °C (літо) | Дані довготривалих спостережень |
| Солоність | 36,5–37 ‰ | Вища за середньоокеанічну |
Дані таблиці узгоджені з матеріалами Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA) та спостереженнями Бермудської атлантичної часової серії (BATS).
Як виникла назва і хто першим побачив це море
Назву море отримало від португальського слова «sargaço» — так моряки XV століття називали бурі водорості, які нагадували виноградні грона. Португальські мореплавці першими зафіксували великі скупчення цих водоростей у відкритому океані.
Христофор Колумб під час першої подорожі 1492 року докладно описав плавучі маси саргасів. Моряки побоювалися, що водорості можуть зупинити кораблі, але насправді вони не становили реальної загрози. Спокійні вітри в цій зоні (так звані «кінські широти») дійсно могли затримувати вітрильники надовго.
Ще раніше, у IV столітті, римський поет Авієн згадував про безвітряну ділянку Атлантики, вкриту водоростями. Він посилався на втрачені записи карфагенського мореплавця Гімількона V століття до н. е. Сучасні історики ставляться до цього свідчення обережно, але сам факт, що регіон був помічений давно, не викликає сумнівів.
Плавучі водорості та унікальна екосистема
Головна особливість Саргасового моря — величезні скупчення двох видів бурих водоростей: Sargassum natans і Sargassum fluitans. Вони холопелагічні, тобто весь життєвий цикл проходить у відкритому океані, розмножуючись вегетативно. Запаси цих водоростей оцінюють у кілька мільйонів тонн.
Мати саргасів створюють плавучі «острови», де живуть десятки видів тварин, пристосованих саме до такого середовища. Тут мешкають саргасові риби, краби, креветки, актинії. Молоді зелені, шкірясті та кареттові черепахи використовують водорості як укриття в перші місяці життя. У цій зоні нерестяться європейський і американський вугри — їхні личинки долають тисячі кілометрів до берегів Європи та Північної Америки.
Водорості також слугують кормовою базою і притулком для багатьох пелагічних риб, акул, скатів і китоподібних, які мігрують через регіон. Губасті кити щорічно проходять цими водами.
Роль у глобальних процесах
Саргасове море бере участь у термохалінній циркуляції Атлантики. Тепла солона вода рухається на північ, а охолоджені води повертаються на південь. Це впливає на клімат Західної Європи, пом’якшуючи його. Крім того, водорості і фітопланктон поглинають вуглекислий газ, роблячи регіон важливим елементом біологічного вуглецевого насоса.
Сучасні зміни і виклики
Довготривалі спостереження на станції BATS біля Бермудів показують, що поверхневі води Саргасового моря за останні сорок років потепліли приблизно на 1 °C. Солоність зросла, вміст розчиненого кисню зменшився на кілька відсотків, а кислотність підвищилася. Ці зміни зафіксовані в дослідженнях, опублікованих у журналі Frontiers in Marine Science.
Одночасно збільшується кількість пластикового сміття, яке збирається течіями. Промислове рибальство, судноплавство і потенційний глибоководний видобуток також тиснуть на екосистему. У відповідь у 2014 році створено Комісію Саргасового моря за участю урядів Бермудів, Азорських островів, Монако, Великої Британії та США. Її завдання — координувати наукові дослідження і сприяти охороні цієї унікальної зони відкритого океану.
Окремо варто відзначити появу Великого атлантичного пояса саргасів, який простягається від берегів Західної Африки до Мексиканської затоки. Його зростання впливає і на традиційні скупчення водоростей у самому Саргасовому морі, змінюючи баланс поживних речовин і розподіл біомаси.
Бермудські острови як частина цієї системи
Бермудські острови — єдиний значний архіпелаг у межах Саргасового моря. Вони вулканічного походження і розташовані на північно-західній околиці. Навколо островів формується окрема морська екорегіонна зона з вищою продуктивністю, ніж у відкритій частині моря. Саме тут протягом десятиліть ведуться систематичні океанографічні вимірювання, які дають найточніші дані про стан вод регіону.
Глибини біля островів менші, а шельф створює умови для багатшої бентосної фауни. Водночас острови залишаються важливим орієнтиром для навігації і наукових експедицій.
Саргасове море продовжує залишатися одним із найцікавіших об’єктів вивчення в океанології. Його положення в центрі Північної Атлантики, унікальна комбінація течій, фізичних властивостей води і плавучої екосистеми роблять його природною лабораторією для розуміння глобальних океанічних процесів. Спостереження, що тривають уже понад сімдесят років, дозволяють відстежувати, як змінюється цей регіон під впливом клімату і людської діяльності, і дають основу для подальших рішень щодо його збереження.