Посаду президента Грузії з 29 грудня 2024 року формально обіймає Михаїл Кавелашвілі — колишній футболіст і депутат, обраний колегією виборників після конституційної реформи. Його мандат оскаржують опозиція, частина міжнародних інституцій і попередниця Саломе Зурабішвілі, яка після інавгурації залишила палац Орбеліані, але не визнала передачі легітимності.
Глава грузинської держави сьогодні — радше символ єдності й верховний головнокомандувач, ніж господар виконавчої влади. Реальні важелі зосереджені в руках прем’єр-міністра та парламентської більшості «Грузинської мрії». Саме цей розрив між церемонією й політикою пояснює, чому ім’я президента Грузії знову опинилося в центрі суперечок про вибори, Євросоюз і відносини з Росією.
Щоб зрозуміти, хто насправді керує країною, варто пройти шлях від Звіада Гамсахурдії до нинішньої колегії з 300 виборників, порівняти повноваження до і після реформ 2013–2018 років і подивитися, як ця посада впливає на Україну та регіон.
Хто є президентом Грузії у 2026 році
Офіційні грузинські органи, сайт адміністрації та довідники на кшталт TASS Encyclopedia фіксують главою держави Михаїла Гурамовича Кавелашвілі. Він народився 22 липня 1971 року в Болнісі, грав нападником за «Динамо» Тбілісі, «Спартак-Аланію», «Манчестер Сіті» та низку швейцарських клубів, провів 46 матчів за збірну Грузії й забив 9 голів. У політику прийшов 2016 року зі списку «Грузинської мрії», а 2022-го став одним із засновників руху «Сила народу» — сателіта правлячої партії з жорсткою антизахідною риторикою.
14 грудня 2024 року 300-членна виборча колегія віддала йому 224 голоси. Інших кандидатів не було: опозиція бойкотувала процедуру, вважаючи парламент жовтня 2024-го нелегітимним. Інавгурація відбулася 29 грудня в парламенті. Саломе Зурабішвілі того ж ранку вийшла з палацу Орбеліані й сказала натовпу, що забирає з собою прапор і легітимність, бо будівля — лише символ.
Європейський парламент у резолюції від 13 лютого 2025 року відмовився визнавати Кавелашвілі законним президентом і назвав ситуацію конституційною кризою. Українська Вікіпедія та низка західних урядів фіксують ту саму позицію: мандат оскаржується.
У щоденній роботі 2025–2026 років Кавелашвілі виступає зі щорічним звітом у парламенті, приймає іноземних лідерів, відвідує регіональні столиці й говорить про мир, традиції та «зовнішній тиск». Прем’єр Іраклій Кобахідзе лишається головним гравцем виконавчої влади.
Як обирають президента Грузії
До 2018 року грузини обирали главу держави прямим голосуванням. Конституційні зміни 2017 року, що набрали чинності після каденції Зурабішвілі, перетворили вибори на непрямі. Колегія складається зі 150 депутатів парламенту, представників вищих органів Абхазії та Аджарії й делегатів муніципалітетів — разом 300 осіб. Голосування відкрите, без дебатів. Для перемоги в першому турі потрібно понад дві третини; якщо ні — другий тур між двома лідерами за простою більшістю.
Строк — п’ять років, не більше двох каденцій поспіль. Кандидат має бути громадянином Грузії не молодшим за 40 років і проживати в країні щонайменше 15 років. Президент не може бути членом партії й не суміщає посаду з іншою оплачуваною роботою. Присягу складають «перед Богом і народом» на Конституції та Біблії.
Перехідне положення дало Зурабішвілі шість років замість п’яти, тож її каденція формально завершилася в грудні 2024-го. Саме тому перші непрямі вибори стали політичним вибухом: вони наклалися на протести після парламентського голосування 26 жовтня 2024 року.
Повноваження: що президент може і чого вже не може
Грузія — парламентська республіка. Після поправок 2010, 2013 і 2017 років президент лишився главою держави й верховним головнокомандувачем, але втратив право самостійно вести внутрішню й зовнішню політику. Уряд і прем’єр визначають курс; більшість указів президента потребує контрасигнації.
Нижче — стисле порівняння того, що збереглося і що відійшло до уряду. Дані зведені за текстом Конституції Грузії та поясненнями парламенту.
| Сфера | Президент | Уряд / парламент |
|---|---|---|
| Зовнішні зносини | Представляє країну за згодою уряду, приймає вірчі грамоти | Ведуть переговори, формують політику |
| Армія | Верховний головнокомандувач; призначає командувача за поданням уряду | Рішення про застосування сил оборони — за прем’єром |
| Вибори | Призначає парламентські та місцеві вибори | Організовує ЦВК, затверджує закони |
| Помилування і громадянство | Вирішує особисто | Не перебирає ці функції |
| Референдум | Призначає лише за вимогою парламенту, уряду або 200 тисяч виборців | Ініціює питання |
Джерела даних: текст Конституції Грузії (parliament.ge) та огляди інституційного устрою на uk.wikipedia.org.
На практиці найвідчутніші важелі президента — помилування, державні нагороди, підпис законів (або повернення їх із зауваженнями) і право скликати позачергову сесію. Імпічмент під час воєнного чи надзвичайного стану конституційно заборонений. Якщо президент тимчасово не може виконувати обов’язки, їх перебирає голова парламенту.
Історія посади: шість імен і кілька переворотів
Посаду запровадили 14 квітня 1991 року, за п’ять днів після відновлення незалежності. Першим президентом Верховна Рада обрала Звіада Гамсахурдію; 26 травня він переміг на всенародних виборах. Уже в січні 1992-го військовий переворот скинув його. Країну фактично очолив Едуард Шеварднадзе, а пост президента залишався вакантним до виборів 1995 року.
Далі хронологія читається як стислий роман про Кавказ 1990–2020-х: Революція троянд, дострокові вибори Саакашвілі, війна 2008-го, повільний перехід до парламентської моделі і, нарешті, розкол 2024-го.
| № | Ім’я | Роки на посаді | Як обраний |
|---|---|---|---|
| 1 | Звіад Гамсахурдія | 1991–1992 | Прямі вибори; скинутий |
| 2 | Едуард Шеварднадзе | 1995–2003 | Прямі вибори; пішов після Революції троянд |
| 3 | Міхеїл Саакашвілі | 2004–2013 | Прямі вибори (дві каденції) |
| 4 | Георгій Маргвелашвілі | 2013–2018 | Прямі вибори |
| 5 | Саломе Зурабішвілі | 2018–2024 | Прямі вибори; 6-річний перехідний строк |
| 6 | Михаїл Кавелашвілі | з 29.12.2024 | Колегія виборників; мандат оскаржується |
Тимчасово обов’язки виконувала Ніно Бурджанадзе — двічі, у 2003–2004 і 2007–2008 роках, як голова парламенту.
Від сильної президентури до «почесного прапора»
Гамсахурдія і Шеварднадзе керували в умовах розпаду держави, війни в Абхазії та Південній Осетії, хаосу 1990-х. Саакашвілі зібрав вертикаль, провів шокову модернізацію й повів країну до НАТО та ЄС — ціною конфлікту 2008 року й гострих внутрішніх протестів. Маргвелашвілі став першим президентом уже парламентської моделі: він сварився з «Мрією», яка його висунула, і відмовився жити в новому палаці на Авлабарі, вважаючи його надто розкішним.
Зурабішвілі, французька дипломатка грузинського походження й перша жінка на цій посаді, почала як кандидатка, підтримана «Мрією», а закінчила каденцію як головна опонентка партії. Вона ветувала закони про «іноземних агентів», їздила до європейських столиць без згоди уряду й після 2024-го стала символом тих, хто не визнає новий політичний цикл.
Резиденція, штандарт і тиша протоколу
Офіційна резиденція — палац Орбеліані в історичному районі Авлабарі. Зурабішвілі сама обрала його замість величезної новобудови часів Саакашвілі. Штандарт президента — окремий прапор, який піднімають над резиденцією. Адміністрація має власний апарат; у вересні 2026-го Кавелашвілі призначив керівником адміністрації Луку Ехваю, свого радника із зовнішніх справ.
Журналісти, які працюють із протоколом у Тбілісі, описують посаду як «тиху»: прийоми, вінки, листи лідерам, рідкісні закордонні візити. Водночас саме президент підписує помилування — і в 2025–2026 роках Кавелашвілі цим правом користувався, зокрема щодо частини учасників протестів, пояснюючи це потребою «конкурентних» місцевих виборів.
Цікаві факти
- Кавелашвілі — третій у світі колишній професійний футболіст, який став президентом країни, після Ахмеда Бен Белли в Алжирі та Джорджа Веа в Ліберії.
- У «Манчестер Сіті» він забив у дербі проти «Манчестер Юнайтед». Кар’єра в Англії вийшла короткою: клуб вилетів, дозвіл на роботу не продовжили.
- 2015 року йому відмовили в праві балотуватися на голову Федерації футболу Грузії через відсутність вищої освіти. До університету він вступив, але факультет економіки не закінчив.
- Зарплата президента — близько 13 тисяч ларі на місяць (орієнтовно 4,4 тисячі євро за курсовими оцінками довідників).
- Присяга звучить майже літургійно: захищати Конституцію, незалежність і «відродження народу й Вітчизни».
- Саакашвілі, третій президент, у 2026 році знову з’являвся в грузинських судах і під час одного із засідань заспівав гімн України — жест, який миттєво розійшовся українськими стрічками.
Чому ця посада важлива для України
Для Києва президент Грузії — не абстракція. Саакашвілі багато років був частиною української політики. Зурабішвілі публічно підтримувала Україну й євроінтеграцію Тбілісі. Після 2024 року офіційний Тбілісі заморозив європейський трек щонайменше до кінця 2028-го, а відносини з Україною охололи: Київ не визнав Кавелашвілі, протести в Тбілісі часто йшли під грузинськими й українськими прапорами одночасно.
Коли я звіряв хронологію 2024–2026 років за парламентськими стенограмами й звітами Freedom House, найчіткіше проступало одне: президент Грузії більше не відкриває двері до ЄС самостійно. Він може їх символічно тримати або зачиняти — залежно від того, чий мандат визнає світ.
Географія жорстка. Грузія стоїть між Чорним морем, Росією, Туреччиною й вірменсько-азербайджанським вузлом. Президент як верховний головнокомандувач формально відповідає за цілісність країни, де Абхазія і Цхінвальський регіон залишаються окупованими. У промовах 2026 року Кавелашвілі повторює формулу «Грузію не уявити без Абхазії та Самачабло» — слова, які в Тбілісі чують і прихильники, і критики.
Що змінюється на очах
Freedom House у звіті «Freedom in the World 2026» оцінює Грузію як «частково вільну» з падінням балів порівняно з попереднім роком. Президент у цій системі — не диктатор і не декорація. Він підписує помилування, зустрічає емірів і президентів Центральної Азії, говорить про 1700-річчя християнізації Грузії й свариться листами з Вашингтоном. Паралельно прем’єр Кобахідзе веде законодавчу повістку, а Бідзіна Іванішвілі лишається тіньовим центром «Мрії».
Наступний президентський цикл за чинними правилами — близько 2029 року. Доти колегія виборників, склад парламенту й міжнародне визнання вирішуватимуть, чиє ім’я стоятиме під словом «президент Грузії» в офіційних нотах. Поки що на бланках адміністрації — Кавелашвілі, у резолюціях Європарламенту — інша логіка, а на вулицях Тбілісі пам’ять про прямі вибори ще жива.