Семен Вікторович Юфа увійшов в історію незалежної України як один із найяскравіших персонажів епохи первісного накопичення капіталу. У часи, коли полиці магазинів залишалися порожніми, а гіперінфляція з’їдала зарплати за лічені дні, він зумів побудувати структуру з оборотом у сотні мільйонів доларів і стати символом тієї дикої, майже безмежної свободи ринку.
Його кооператив «Меркурій» обіцяв вкладникам сотні відсотків річних, контролював частки в найбільших торгових центрах країни і став першою організацією, що отримала право працювати з приватизаційними сертифікатами. Сам Юфа досі наполягає: це був справжній кооператив, а не класична піраміда, і більшість людей отримала свої кошти.
Історія цього чоловіка — це одночасно і тріумф підприємницької сміливості, і драма зіткнення з силою 90-х, і доказ того, що навіть після повного краху можна почати заново.
На початку 1980-х молодий Семен Юфа служив строкову службу на рибкомбінаті в карельському Біломорську. Там, де нікому було займатися важкою роботою, він разом із товаришами виміняв на флотський спирт поламаний автонавантажувач, відремонтував його і запропонував послуги комбінату. Зароблені гроші дозволили купити однокімнатну квартиру в Києві — перший серйозний актив майбутнього мільйонера.
Повернувшись у 1982 році, Юфа влаштувався кухарем у престижний ресторан «Лейпциг» біля Палацу спорту. Офіційна зарплата директора закладу становила 140 рублів, а він уже через кілька місяців торгував морозивом на вулиці і заробляв понад тисячу. Працював по вісімнадцять годин на добу, поки не зрозумів просту істину тих років: дефіцит — це золота жила.
Вафельні стаканчики для морозива стали його першим справжнім капіталом. У паперових радянських стаканчиках точка продавала 50 кілограмів морозива на день. У вафельних — 350. Маржа сягала тисячі відсотків.
Юфа поїхав до Польщі, вивчив технологію, знайшов виробника в Шостці і замовив величезні автоматичні лінії вагою майже по 20 тонн кожна. Їх поставили біля Олімпійського стадіону, врізавшись у газопровід, який колись проклали для олімпійського вогню 1980 року. Шість тисяч стаканчиків на годину. Контейнери йшли від Кушки до Владивостока, від Москви до Одеси. Він першим почав продавати їх поштучно — по три копійки. Це вже не був просто бізнес. Це була система, яка працювала на всю країну, що розвалювалася.
У 1987 році, після постанови уряду СРСР про кооперацію, Юфа створив кооператив «Олімп». Згодом він перетворився на споживче товариство «Меркурій». Партнерами стали Гаррі Габович (майбутній засновник Lucky.Net) і Олександр Пресман. Допомагав відомий тоді авторитет Віктор Авдишев. Структура працювала за принципом, який сам Юфа називав «приватним комунізмом»: гроші вкладників вкладали в реальний товар — шоколад, соки, горілку з Ізраїлю, сигарети, а потім перепродували в Україні з шаленим прибутком через інфляцію.
Дивіденди виплачували щокварталу: 65 %, 240 %, а одного разу навіть 8000 %. Співробітникам платили 40 доларів на місяць, коли середня зарплата по країні ледь сягала 15. На піку, за оцінками самого Юфи та деяких ЗМІ, бізнес міг приносити до чотирьох мільйонів доларів на день. Загальна капіталізація «Меркурія» оцінювалася приблизно в півмільярда доларів — сума, порівнянна з сучасною вартістю найбільших українських компаній.
Як «Меркурій» став першим приватизаційним гравцем
Найважливіший крок стався в 1993–1994 роках. «Меркурій» отримав ліцензію номер один на роботу з приватизаційними рахунками громадян. Люди несли ваучери, не розуміючи їхньої реальної вартості, а кооператив конвертував їх у конкретні активи. У власності або під контролем опинилися частки ЦУМу, «Дитячого світу», універмагу «Україна» в Києві, донецького «Білого лебедя», Київського молокозаводу № 2, Житомирського заводу металоконструкцій, Броварського будівельного комбінату, який здавав 90 тисяч квадратних метрів житла на рік, і ще понад сотню об’єктів по всій країні.
На Республіканському стадіоні працював величезний ринок «Патент». Щовихідних туди приходило понад півмільйона людей, кожен платив карбованець за вхід. Перші казино, мережа точок громадського харчування, імпорт товарів повсякденного попиту — усе це створювало відчуття, що «Меркурій» — це вже не просто кооператив, а ціла паралельна економіка всередині хаосу.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| початок 1980-х | Служба в Біломорську, автонавантажувач | Перший капітал і квартира в Києві |
| 1982–1987 | Торгівля морозивом і вафельними стаканчиками | Формування початкового капіталу і розуміння ринку дефіциту |
| 1987 | Створення кооперативу «Олімп» | Офіційний старт підприємницької імперії |
| 1992–1994 | «Меркурій» і приватизація | Пік капіталізації ~$500 млн, контроль над десятками об’єктів |
| 1994 | Вибори до Верховної Ради і втеча | Кінець української імперії Юфи |
| 2015–2018 | Повернення до Києва | Новий етап після Революції Гідності |
Тиск, граната і від’їзд до Ізраїлю
У 1994 році Юфа вирішив балотуватися до Верховної Ради. Програв Юрію Костенку. Майже одразу після цього ситуація загострилася. З’явився шостий відділ МВС (пізніше УБОЗ), який, за словами самого Юфи, діяв як «бандити в погонах». Він стверджує, що зі звичайними кримінальними авторитетами можна було домовитися, а от із людьми в погонах — ні.
Біля нього на стадіоні вибухнула граната. Партнерів убивали. Тиск став нестерпним. Юфа вилетів до Ізраїлю з п’ятьмастами доларами в кишені. Сім’ю — дружину і доньку — відпустили лише через дев’ять місяців. Він отримав ізраїльське громадянство за єврейським корінням і на довгі роки зник з українського інформаційного поля.
Сам Юфа досі наполягає: на момент його від’їзду нерухомість «Меркурія» оцінювалася в 23 мільйони доларів, а заборгованість перед пайовиками становила близько 514 тисяч. Різниця дозволяла розрахуватися, продавши один-два об’єкти. Більшість людей, за його словами, гроші отримала.
Медіа ж називали «Меркурій» найбільшою фінансовою пірамідою України і порівнювали Юфу з Сергієм Мавроді. Кількість ошуканих оцінювали від 25 до 40 тисяч осіб. Офіс у лютому 1995 року обложили розлючені вкладники. Справи порушували, але до логічного завершення вони так і не дійшли.
Двадцять два роки за кордоном і тихе повернення
В Ізраїлі Юфа не сидів склавши руки. Він зайнявся супутниковим інтернетом: купував відслужені супутники, змінював їхню орбіту і продавав дешевший доступ. У найкращі місяці заробляв до 300 тисяч доларів. Паралельно жив у США, Молдові, стежив за подіями в Україні. Розстріл Небесної сотні і анексія Криму стали для нього шоком, після якого він уже не міг залишатися осторонь.
Повернувся він після Революції Гідності — приблизно у 2015–2018 роках, коли старі силові фігури втратили вплив. Відновив український паспорт, оселився в Києві з родиною. Публічно заявляв: бандитів він ніколи не боявся, а от «менти» були непередбачувані і безпринципні. Перевірив у МВС — кримінальних справ проти нього на той момент не було.
Сьогодні Семен Юфа залишається фігурою, про яку говорять по-різному. Для одних він — символ зухвалої підприємницької епохи, коли людина з вулиці могла за кілька років побудувати імперію. Для інших — обличчя тих самих 90-х, коли довіра громадян використовувалася занадто жорстко. Сам він вважає, що побудував справжній кооператив і досі готовий відповідати на запитання колишніх пайовиків.
Його шлях від автонавантажувача на рибкомбінаті до капіталізації в півмільярда доларів, від гранати на стадіоні до тиші ізраїльських років і повернення додому — це одна з найповніших історій про те, якою насправді була Україна в перші роки незалежності. Без прикрас, без героїзації і без спрощення.