Російська ракета 3М22 «Циркон» (за класифікацією НАТО SS-N-33) розроблялася як протикорабельна система корабельного та підводного базування з заявленною гіперзвуковою швидкістю. Її офіційно позиціонують як здатну досягати 8–9 чисел Маха та вражати цілі на відстані до 1000 км, проте аналіз уламків, патентів і бойового застосування вказує на квазібалістичний профіль польоту з маневруванням.
Реальна швидкість на маршевій ділянці оцінюється в діапазоні 5,5–7,5 Маха з подальшим сповільненням до приблизно 4,5 Маха біля цілі. Бойова частина за українськими оцінками важить близько 220 кг (з них близько 80 кг вибухівки), а вартість однієї одиниці сягає 5,6 млн доларів. Станом на 2026 рік ракета активно застосовується проти наземних об’єктів в Україні з пусками як з моря, так і з наземних установок.
Ключова особливість — короткий час підльоту (3–6 хвилин з Криму чи Курської області) і здатність маневрувати, що ускладнює роботу систем протиповітряної оборони. Водночас наявність вікна для перехоплення на кінцевій ділянці та дефіцит ракет-перехоплювачів визначають ефективність протидії.
Історія розробки та прийняття на озброєння
Роботи над ракетою 3М22 розпочалися близько 2011 року в Науково-виробничому об’єднанні машинобудування (Реутов, Московська область), яке входить до корпорації «Тактичні ракетні озброєння». Конструктори спиралися на досвід створення надзвукових протикорабельних ракет сімейства «Онікс» (П-800). Льотні випробування стартували у 2015–2016 роках. Перший публічний пуск з фрегата «Адмірал Горшков» по береговій мішені відбувся в січні 2020 року на дальності близько 500 км.
У липні 2021 року здійснено пуск по наземній цілі в Баренцевому морі, а восени того ж року — перший запуск з атомного підводного човна «Северодвинск» проєкту 885 «Ясень». Серійне виробництво розпочали близько 2021–2022 років. Офіційні російські заяви про прийняття комплексу 3К22 на озброєння датують січнем 2023 року, хоча окремі джерела фіксують відсутність повного підтвердження цього статусу станом на 2024 рік. За секретними документами, на 2024–2026 роки замовлено близько 80 ракет щорічно.
Спочатку система призначалася виключно для морських носіїв. Пізніше з’явилися повідомлення про адаптацію під наземні пускові установки на базі комплексу «Бастіон» (К-300П) та можливі мобільні варіанти на чотиривісному шасі. Виробництво зростало: на кінець квітня 2024 року оцінювали наявність близько 40 одиниць, а до 2026 року українська розвідка повідомляла про зростання запасів до приблизно 230 ракет.
Технічні характеристики ракети «Циркон»
Точні тактико-технічні дані залишаються частково засекреченими, тому відкриті оцінки базуються на офіційних заявах, результатах випробувань, аналізі уламків і патентах. Нижче наведено зведені параметри з різних джерел.
| Параметр | Заявлені (російські джерела) | Оцінки аналітиків та уламків |
|---|---|---|
| Довжина | 8–9,5 м (до 10 м) | близько 9 м |
| Діаметр | близько 0,6 м | 600 мм |
| Швидкість | до 8–9 Махів (близько 9800–11 500 км/год) | 5,5–7,5 Маха на марші, до 4,5 Маха біля цілі |
| Дальність | від 400–450 до 1000–1500 км | орієнтовно 450–1000 км (залежить від траєкторії) |
| Висота польоту | 30–40 км | 28–40 км на маршевій ділянці |
| Маса бойової частини | 300–400 кг (можлива ядерна) | близько 220 кг (з них ~80 кг вибухівки) |
| Система наведення | інерціальна + супутникова + активна РЛГСН | комбінована (ІНС + АРЛГСН) |
Дані таблиці зібрані з відкритих російських заяв, матеріалів українських аналітичних видань та оцінок OSINT-дослідників. Вартість однієї ракети за закупівельною документацією становить близько 5,6 млн доларів США, що робить її однією з найдорожчих звичайних ракет російського арсеналу.
Важливий нюанс полягає в тому, що максимальна заявлена швидкість досягається лише на окремих ділянках траєкторії, а не протягом усього польоту.
Принцип дії та дискусія про тип двигуна
Після старту з вертикальної пускової установки 3С14 твердопаливний розгінний ступінь виводить ракету на висоту і надає початкову надзвукову швидкість. Далі, за офіційною версією, має вмикатися гіперзвуковий прямоточний повітряно-реактивний двигун (scramjet) на рідкому паливі типу децилін-М, який підтримує гіперзвуковий режим. На маршевій ділянці ракета летить на висоті 28–40 км, де опір повітря нижчий, а на кінцевій ділянці виконує пікірування з коротким прискоренням і подальшим сповільненням через щільніші шари атмосфери.
Аналіз уламків, проведений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, та дослідження OSINT-аналітика Фабіана Гінца виявили деталі, схожі на передню кришку твердопаливного ракетного двигуна. Відсутність помітного повітрозабірника, характерного для scramjet чи ramjet, а також патенти НВО машинобудування на маневруючі ракети з твердопаливними двигунами та квазібалістичною траєкторією підтримують версію, що «Циркон» є маневруючою квазібалістичною ракетою, а не класичною гіперзвуковою крилатою. Це пояснює змінну швидкість і профіль польоту, ближчий до балістичного з елементами маневрування.
Така конструкція простіша у виробництві порівняно з повноцінним scramjet, але все одно забезпечує короткий час підльоту і складність супроводу для більшості систем ППО. Плазмова оболонка, що утворюється на високих швидкостях, додатково ускладнює радіолокаційне виявлення.
Носії та способи запуску
Основними носіями є фрегати проєкту 22350 («Адмірал Горшков» та однотипні) і атомні підводні човни проєкту 885/885М «Ясень». Пуски здійснюються з універсальних вертикальних пускових установок 3С14. З 2022–2023 років зафіксовано адаптацію під наземні комплекси на базі «Бастіон», що дозволило запускати ракети з окупованого Криму та пізніше з території Курської області. Це суттєво розширило зону ураження і скоротило час реакції української протиповітряної оборони.
Глибина пуску з підводного човна оцінюється приблизно в 40 метрів. Можливість наземного базування перетворила систему з переважно морської на більш універсальну ударну зброю.
Бойове застосування проти України
Перші підтверджені фрагменти з маркуванням 3М22 виявили в Запоріжжі наприкінці грудня 2023 року. У лютому 2024 року Київський НДІ судових експертиз підтвердив застосування ракети по Києву. Протягом 2024–2025 років пуски були відносно рідкісними (близько шести випадків). Зараз інтенсивність різко зросла: лише з початку року зафіксовано десятки пусків, а загальна кількість застосованих ракет перевищила 40–46 одиниць за окремими підрахунками.
Ракети використовують як у складі комбінованих ударів разом з «Іскандерами», «Калібрами» та ударними БпЛА, так і окремими групами. Час підльоту з Криму до Києва становить близько 3–6 хвилин, з Курської області — ще менше. Це залишає мінімальний інтервал для оголошення повітряної тривоги та роботи розрахунків ППО. Уламки фіксували в Києві, Сумській області, Вінниччині та інших регіонах.
За заявами Повітряних сил України станом на зараз близько 41 % запущених «Цирконів» вдалося перехопити. Ефективність залежить від наявності ракет-перехоплювачів PAC-3 для комплексів Patriot та систем SAMP-T. Дефіцит таких боєприпасів російська сторона, очевидно, враховує, збільшуючи кількість пусків.
Можливості перехоплення та обмеження
Висока швидкість і маневрування ускладнюють супровід, проте сповільнення до 4,5 Маха на кінцевій ділянці створює технічне вікно для сучасних протиракет. Українська ППО вже демонструвала успішні перехоплення, коли в потрібному секторі були розгорнуті комплекси з достатнім запасом PAC-3. Головним обмежувальним фактором залишається кількість самих перехоплювачів, а не принципова неможливість збиття.
Порівняно з класичними балістичними ракетами «Циркон» має кращу маневреність, а порівняно з крилатими ракетами — значно вищу швидкість і коротший час підльоту. Водночас його бойова частина за потужністю ближча до середніх протикорабельних ракет, ніж до важких стратегічних боєприпасів.
Ракета «Циркон» залишається одним із найскладніших викликів для систем протиповітряної оборони через поєднання швидкості, маневрування та гнучкості базування. Реальний бойовий досвід 2024–2026 років показує як її сильні сторони, так і обмеження, пов’язані з конструкцією, вартістю та залежністю від наявності сучасних засобів перехоплення у противника.