Олександр Терен — це справжнє ім’я Олександр Миколайович Будько, уродженець Рівного 1996 року народження, який за кілька років пройшов шлях від київського шеф-баристи до символу незламності українських ветеранів. Втративши обидві ноги під час Слобожанського контрнаступу 24 серпня 2022 року, він не просто повернувся до активного життя, а став голосом тисяч людей з інвалідністю, автором автобіографічного роману та призером Ігор Нескорених.
Його історія — це живий доказ того, що протези не обмежують можливості, а суспільство може і має ставати доступнішим. Через спорт, літературу, YouTube-проєкти та публічну позицію Терен змушує країну переосмислювати ставлення до ветеранів і людей з інвалідністю, показуючи, що життя після важкого поранення може бути яскравим, наповненим сенсом і навіть романтичним.
Сьогодні 30-річний Олександр продовжує розвиватися: здобув другу вищу освіту, отримав Орден «За заслуги» III ступеня, працює над новою книгою і залишається однією з найвпізнаваніших фігур у публічному просторі України.
Ранні роки: від Рівного до київської кав’ярні
Олександр народився 13 травня 1996 року в Рівному. Дитинство не було простим — через клишоногість він змалку носив гіпси, тутори та спеціальне ортопедичне взуття. Кеди дозволяли взути лише на урок фізкультури, а звичайні кросівки залишалися мрією. Це сформувало в ньому особливу впертість і звичку долати фізичні обмеження ще задовго до війни.
Після технічної освіти він переїхав до Києва. Тут працював шеф-баристою, паралельно вивчав графічний дизайн і серйозно займався спортом — пауерліфтингом та єдиноборствами. Життя виглядало звичайним для молодого хлопця великого міста: кава, спорт, творчість. Ніхто не міг передбачити, як швидко все зміниться.
Шлях на фронт і позивний «Терен»
24 лютого 2022 року Олександр добровольцем пішов захищати Україну. Через проблеми зі здоров’ям спочатку отримував відмови, але наполегливість перемогла. Він долучився до 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» і вже в травні став командиром взводу вогневої підтримки другої роти. Позивний «Терен» закріпився міцно.
Служба проходила на Харківщині. Хлопці жили в постійній втомі, недосипанні та напрузі. Саме ця впертість — та сама, що допомагала в дитинстві — дозволила йому триматися і вести бійців.
24 серпня 2022 року: день, коли життя розділилося
У селі Дмитрівка Ізюмського району під час Слобожанського контрнаступу група зайшла в посадку. На висоті стояв ворожий танк. Обстріл був раптовим і нищівним. Олександр, змучений, на мить задрімав. Снаряд вирвав усе. Його засипало землею, але старі двері, що впали, частково вберегли. Побратими відкопали, наклали турнікети, вкололи знеболювальне.
Першу ампутацію зробили в Барвінковому, потім Харків, Полтава. Ліва нога пішла через відмирання тканин. Батьки дізналися про все з соцмереж — сам він не хотів одразу їх засмучувати. Три місяці потому Олександр уже стояв на перших протезах. Згодом завдяки організації Revived Soldiers Ukraine потрапив до США, де отримав спортивні моделі — для бігу і кросфіту.
Найважче починається не в госпіталі. Справжня реабілітація — це коли ти повертаєшся додому без ніг і маєш платити за квартиру, шукати роботу та вчитися жити заново.
Спорт як спосіб повернути контроль
У вересні 2023 року Олександр увійшов до національної збірної «Invictus Games» і виступив у Дюссельдорфі. Бронза на 50 метрів вільним стилем у класі ISB з результатом 50,66 секунди стала першою великою перемогою. Він також брав участь у пауерліфтингу, баскетболі на візках і регбі. У 2025 році змагався в Канаді — Ванкувері та Вістлері.
Спорт для нього — не просто медалі. Це доказ собі і світові, що тіло можна перепрограмувати, а воля сильніша за будь-які обмеження.
| Рік | Подія | Результат |
|---|---|---|
| 2023 | Ігри Нескорених, Дюссельдорф | Бронза, 50 м вільним стилем (ISB) |
| 2025 | Ігри Нескорених, Канада | Участь у кількох дисциплінах |
| 2026 | Орден «За заслуги» III ступеня | За спортивні досягнення та волю до перемоги |
«Відвал ніг» і боротьба за безбар’єрність
У грудні 2023 року з’явився YouTube-канал «ТЕРЕН» і шоу «Відвал ніг, або All інклюзив». Олександр разом із відомими людьми — Машею Єфросиніною, Василем Байдаком, Володимиром Дантесом та іншими — сідав у крісло колісне і перевіряв українські міста на доступність. Львівська бруківка, одеські тротуари, буковельські підйомники — усе проходило жорсткий тест.
Проєкт показав тисячам глядачів, наскільки далека інфраструктура від реальних потреб. Другий сезон у 2025 році вже тестував професії на інклюзивність. Потім формат закрили, але Терен анонсував нові історії. Паралельно він допомагає облаштовувати безбар’єрні маршрути в рідному Рівному і підтримує благодійні колекції прикрас «Цвіт Терену» та футболок «Залізні люди» — кошти йдуть на потреби ЗСУ.
Книга, яка стала терапією
«Історія впертого чоловіка» писалася з жовтня 2022-го до літа 2023-го. Двісті сторінок про шлях від кав’ярні до окопу, про побратимів, страх, втому і ту саму впертість, яка не давала здатися. Книга вийшла у видавництві «Пропала грамота», швидко розійшлася, мала аудіоверсію і презентації по всій Україні та за кордоном. Зараз Олександр працює над другою книгою — уже художнішою, з елементами пригод.
Він учився писати в школі публіцистики у Юрія Андруховича, Оксани Забужко та Любка Дереша. Література стала для нього способом відрефлексувати пережите і дати голос тим, хто ще мовчить.
Медіа, «Холостяк» і акторський дебют
У 2024 році Олександр став головним героєм 13-го сезону шоу «Холостяк» на СТБ — першим ветераном в історії проєкту. Він ішов туди не лише за коханням, а щоб показати: ветеран може бути бажаним, сильним і відкритим. Після шоу була хвиля хейту, але він навчився ставитися до цього спокійно.
У 2025 році з’явилася роль у фільмі «10 блогерят», зйомки в кліпі O.Torvald, участь у документальному проєкті «Front Row» (продюсерка Сара Джессіка Паркер) і навіть у балетній постановці «Жизель» United Ukrainian Ballet у Каліфорнії. У 2025 році він здобув магістратуру з фінансів, банківської справи та страхування в Харківському національному університеті внутрішніх справ.
Особисте життя і сьогодення
Після «Холостяка» були стосунки з волонтеркою Інною Бєлєнь, потім короткий роман з Катериною Смачило. Станом на літо Олександр знову сам. Він чесно каже, що зараз немає того сильного вогню закоханості, але «якийсь вогник жевріє». Часу на особисте майже немає — акторство, вивчення англійської, нові проєкти, робота над книгою.
Він їздить на Harley-Davidson, продовжує займатися спортом і відкрито говорить: «Я не мотиватор. Я просто живу. Роблю, що можу. І якщо це комусь допоможе — добре».
Олександр Терен сьогодні — це не тільки історія про втрату ніг. Це історія про людину, яка змусила країну подивитися на ветеранів інакше: не як на жертв, а як на рівноправних, сильних і потрібних. Його шлях продовжується, і кожен наступний крок на протезах звучить гучніше за багато слів.