Семипалатинськ, нині Семей, виник як прикордонна фортеця на Іртиші й виріс у важливий торговельний і культурний вузол східного Казахстану. Його назва походить від семи стародавніх будівель, а історія тягнеться від петровських укріплень через посилання Достоєвського до адміністративного центру сучасної області Абай.
Місто тісно пов’язане з Семипалатинським ядерним полігоном, де з 1949 по 1989 рік провели сотні випробувань радянської ядерної зброї. Це залишило слід на здоров’ї населення та ландшафті, але також породило сильний антиядерний рух, що призвів до закриття полігону рівно через 42 роки після першого вибуху.
Сьогодні Семей — університетське й промислове місто з населенням понад 315 тисяч осіб, яке зберігає пам’ять про письменника, поета Абая та складну спадщину полігону, частина території якого вже визнана безпечною для обмеженого використання.
Походження назви та заснування фортеці на Іртиші
Назва «Семипалатинськ» народилася з конкретного місця. У 1718 році за указом Петра I воєвода Василь Чередов заклав укріплення на правому березі Іртиша біля руїн буддійського монастиря з семи кам’яних споруд. Місцеві називали їх «сімома палатами», і фортеця отримала ім’я Семипалатна, або Семипалатка.
Розливи річки кілька разів змушували переносити укріплення. Остаточно воно закріпилося на сучасному місці ближче до 1776–1778 років. Статус міста присвоїли в 1782 році. Фортеця охороняла південні рубежі й одночасно стала пунктом транзитної торгівлі між Сибіром, Середньою Азією та Китаєм. Каравани везли хутра, чай, тканини, а місцеве населення — казахи, росіяни, татари — формувало строкату суміш мов і звичаїв.
До середини XIX століття Семипалатинськ перетворився на адміністративний центр Семипалатинської області. Місто залишалося дерев’яним, пильним, з обмеженим культурним життям, але вже мало значення як військовий і торговельний вузол. Залізниця Турксиб пізніше ще сильніше вплела його в транспортну мережу імперії.
Достоєвський у Семипалатинську: п’ять років після каторги
У березні 1854 року до міста прибув Федір Достоєвський. Після чотирьох років каторги в Омську його зарахували рядовим до 7-го Сибірського лінійного батальйону. Життя солдата було суворим, але порівняно з острогом давало можливість усамітнення й читання. Достоєвський жив спочатку в казармі, потім на приватних квартирах, зокрема в будинку поштовика Ляпухіна, де тепер розташований музей.
Саме тут він працював над «Записками з Мертвого дому», «Селом Степанчиковим» і «Дядюшкиним сном». У Семипалатинську він одружився з Марією Ісаєвою. Барон Олександр Врангель, прокурор області, підтримував письменника грошима, книгами й морально. Достоєвський листувався з рідними й поступово відновлював творчі сили. У 1859 році йому дозволили виїхати до європейської Росії.
Музей Достоєвського в Семеї зберігає документи, листи, рапорт, написаний його рукою, і атмосферу тих років. Для багатьох відвідувачів це місце, де письменник, який вийшов з «мертвого дому», почав повертатися до літератури. Степовий край залишив слід у його сприйнятті простору й людської долі.
Створення ядерного полігону та перші випробування
Після Другої світової війни Радянський Союз прискорив ядерну програму. У 1947 році Лаврентій Берія затвердив ділянку степу на захід від Семипалатинська як полігон. Територію площею близько 18–18,5 тисячі квадратних кілометрів оголосили малозаселеною, хоча навколо жили люди. Будівництво велося силами ув’язнених і військових підрозділів. Виникло закрите місто Курчатов (раніше Семипалатинськ-21).
29 серпня 1949 року о 7-й ранку на дослідному полі підірвали перший радянський ядерний заряд РДС-1 потужністю близько 22 кілотонн. Пристрій встановили на металевій вежі висотою 30 метрів. Наукове керівництво здійснював Ігор Курчатов. Вибух зруйнував інфраструктуру майданчика й розніс радіоактивні опади на навколишні села. Місцеве населення часто не евакуювали заздалегідь.
Наступні роки принесли повітряні й наземні випробування. 12 серпня 1953 року підірвали перший радянський термоядерний заряд РДС-6с («слойка») потужністю 400 кілотонн. 22 листопада 1955 року скинули бомбу РДС-37 потужністю 1,6 мегатонни. Після Договору 1963 року про заборону випробувань в атмосфері основна частина робіт перейшла під землю — у штольні гірського масиву Дегелен і свердловини майданчика Балапан.
| Дата | Подія / заряд | Потужність | Тип |
|---|---|---|---|
| 29 серпня 1949 | РДС-1 (перша радянська атомна) | ≈22 кт | Наземний |
| 12 серпня 1953 | РДС-6с (термоядерний) | 400 кт | Наземний |
| 22 листопада 1955 | РДС-37 | 1,6 Мт | Повітряний |
| 11 жовтня 1961 | Перший підземний | 1 кт | Штольня |
| 19 жовтня 1989 | Останній вибух | Кілька зарядів | Підземний |
За різними офіційними підрахунками, з 1949 по 1989 рік на полігоні провели 456–468 ядерних випробувань, під час яких спрацювало понад 600 зарядів. Атмосферних було близько 116–125, підземних — понад 340. Сумарна потужність перевищувала 50 мегатонн.
Наслідки для людей і землі
Радіоактивні опади покрили території, де жили сотні тисяч людей. Офіційні оцінки говорять про близько 1,5 мільйона постраждалих. У селах Долон, Саржал та інших фіксували підвищену захворюваність на рак стравоходу, шлунка, легенів, щитоподібної залози, а також вроджені вади розвитку. Генетичні дослідження пізніше показали зміни в мінісателітних регіонах ДНК у опромінених і їхніх дітей.
Ландшафт змінився. На дослідному полі залишилися воронки, оплавлене скло й фрагменти техніки. Вибух 1965 року на річці Шаган утворив озеро Чаган (Атом-Коль) діаметром близько 400 метрів. Підземні штольні в Дегелені довгий час залишалися джерелом залишкової радіації. Казахстан визнав понад мільйон громадян жертвами ядерних випробувань і надав їм певні соціальні пільги.
Атмосферні випробування до 1963 року дали основний внесок у забруднення навколишніх територій, тоді як більшість підземних вибухів майже не випускали радіоактивності на поверхню, за винятком кількох випадків виходу газів.
Рух «Невада-Семипалатинськ» і закриття полігону
У 1989 році поет Олжас Сулейменов ініціював антиядерний рух «Невада-Семипалатинськ». За короткий час зібрали мільйони підписів. Активісти вимагали припинити випробування. Останній вибух відбувся 19 жовтня 1989 року. 29 серпня 1991 року — рівно через 42 роки після першого випробування — президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв підписав указ про закриття полігону.
Ця дата стала символічною. За ініціативою Казахстану Генеральна Асамблея ООН проголосила 29 серпня Міжнародним днем дій проти ядерних випробувань. Після закриття Казахстан відмовився від ядерної зброї, успадкованої від СРСР. Спільні програми з Росією та США допомогли законсервувати штольні й вивезти небезпечні матеріали.
Сучасний Семей і стан полігону
У 2007 році місто перейменували на Семей, щоб відійти від асоціацій з ядерними випробуваннями. З 2022 року воно є адміністративним центром області Абай, створеної з частини Східно-Казахстанської області. Населення міста оцінюють приблизно в 315 тисяч осіб (дані на 2026 рік). Тут працюють медичний університет, музеї Достоєвського й Абая, промислові підприємства легкої та харчової галузей, залізничний вузол і аеропорт.
Національний ядерний центр у Курчатові продовжує дослідження. Комплексне обстеження показало, що близько половини території колишнього полігону не становить небезпеки для людей і може бути використана обмежено. Для туристів відкриті найбезпечніші ділянки дослідного поля. Місто поєднує пам’ять про складне минуле з повсякденним життям університетського центру на Іртиші.
Цікаві факти
- Назва міста походить від семи буддійських споруд, руїни яких бачили російські мандрівники ще в XVII столітті.
- Достоєвський провів у Семипалатинську п’ять років (1854–1859) і тут одружився.
- Перший радянський ядерний вибух відбувся 29 серпня 1949 року, а полігон закрили рівно через 42 роки, 29 серпня 1991-го.
- Озеро Чаган утворилося внаслідок підземного вибуху 1965 року потужністю 140 кілотонн.
- Загальна потужність усіх випробувань на полігоні перевищувала потужність бомби, скинутої на Хіросіму, приблизно в 2500 разів.
Семей продовжує жити як місто на перетині степу, річки й пам’яті. Його історія містить і фортечні вали петровських часів, і сторінки літератури, і важку ядерну спадщину, яку місцеві громади та держава намагаються осмислити й обмежити.