На високому посушливому плато між містами Наска і Пальпа в південному Перу розкинулася одна з найбільших «картинних галерей» давнини. Сотні фігур тварин, людей і геометричних форм, тисячі прямих ліній і трапецій займають приблизно 450–500 км². Найвідоміші з них — павук, мавпа, колібрі, кондор — сягають десятків і сотень метрів. З землі більшість з них майже неможливо розгледіти повністю.
Їх створили представники культури Наска (з елементами більш ранньої Паракас) приблизно між 500 роком до нашої ери та 500 роком нашої ери. Метод був простим: знімали верхній шар темної гальки, вкритої пустельним лаком, і відкривали світліший ґрунт під нею. Лінії глибиною лише кілька сантиметрів збереглися завдяки одному з найсухіших кліматів на планеті.
Довгий час головною загадкою вважали те, як люди без літаків і супутників створювали зображення, які найкраще видно з повітря. Сучасні дослідження показують, що це не було головною проблемою. Справжнє питання — навіщо і для кого. Останні дані, отримані за допомогою штучного інтелекту, суттєво змінюють відповідь.
Як відкрили те, що лежало під ногами
Перші згадки про «знаки» на піску з’являються ще в іспанських хроніках XVI століття. Систематично їх почали вивчати в 1920-х роках. Перуанський археолог Торібіо Мехія Ксеспе помітив лінії під час польових робіт, але широка увага прийшла лише з розвитком авіації. У 1939–1941 роках американський історик Пол Косок, досліджуючи стародавні іригаційні системи, побачив, що деякі лінії збігаються з точками сонцестояння. Разом із німецькою математикинею Марією Райхе він почав картографувати фігури.
Райхе присвятила цьому плато понад п’ятдесят років. Вона жила неподалік, вимірювала лінії, розчищала їх від пилу і захищала від транспорту. Саме завдяки її наполегливості комплекс отримав статус об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1994 році. Аеропорт у Наска названий її ім’ям. Райхе вважала, що перед нею — величезний астрономічний календар. Ця ідея довго домінувала, хоча пізніші розрахунки показали, що астрономічні збіги стосуються лише невеликої частини ліній.
Як це робили і чому це не вимагало «вищої» технології
Поверхня плато вкрита темною галькою, окисленою залізом. Під нею лежить світліший ґрунт. Достатньо прибрати каміння вузькою смугою — і з’являється контрастна лінія. Глибина зазвичай 10–15 см, ширина ліній коливається від кількох десятків сантиметрів до кількох метрів.
Експерименти (зокрема роботи Джо Нікела) показали, що великі фігури можна відтворити за кілька днів невеликою групою людей. Використовували кілки, мотузки і прості вимірювальні пристрої. Центри дуг часто фіксували камінням або ямками. З сусідніх пагорбів фігури видно частково, що дозволяло коригувати роботу без польоту. На кінцях деяких ліній знайдено дерев’яні кілки, один із яких радіовуглецевим методом датований приблизно 525 роком нашої ери (±80).
Жодного сліду невідомих технологій немає. Кераміка культури Наска, знайдена на плато і поруч, стилістично близька до зображень. Гробниці та поселення тієї ж культури лежать неподалік. Усе це міцно прив’язує геогліфи до людей, які тут жили.
Два різні типи малюнків і різні способи їхнього використання
Дослідження команди Масато Сакаї з Університету Ямагата (спільно з IBM) чітко розділили фігуративні геогліфи на два типи.
Великі «лінійні» фігури (часто дикі тварини) розташовані ближче до складної мережі прямих ліній і трапецій. Вони, ймовірно, створювалися і використовувалися на рівні громади — як місця для спільних ритуалів. Менші «рельєфні» геогліфи (в середньому близько 10 метрів) зображують переважно людей, домашніх тварин, відрубані голови та сцени людської діяльності. Вони лежать у середньому за 43 метри від стародавніх стежок і, скоріш за все, призначалися для перегляду окремими людьми або невеликими групами під час руху.
| Тип геогліфа | Розмір | Основні мотиви | Розташування | Ймовірне призначення |
|---|---|---|---|---|
| Лінійний (великий) | Десятки–сотні метрів | Переважно дикі тварини (близько 64 %) | Біля мережі ліній і трапецій | Громадські ритуали |
| Рельєфний (малий) | Близько 10 метрів | Люди, домашні тварини, голови (близько 82 %) | Уздовж стежок | Повідомлення для подорожніх / індивідуальне переглядання |
Дані за дослідженням Sakai et al., PNAS, 2024.
Це пояснює, чому багато нових знахідок зовсім не схожі на класичні «велетні». Серед них — сцени з жерцем, який несе людську голову, групи лам, косатки з «ножами» та фігури, які нагадують стилізованих людей. Розташування вздовж шляхів, що ведуть до церемоніального центру Кауачі, підтримує ідею ритуальних маршрутів.
Від календаря до священних шляхів: як змінювалися пояснення
Теорія астрономічного календаря, яку активно розвивала Марія Райхе, частково підтверджується: деякі лінії справді орієнтовані на сонцестояння. Але комп’ютерний аналіз тисяч ліній показав, що збіги зі значущими астрономічними подіями не перевищують рівень випадковості для більшості з них. Сиріус, наприклад, «попадає» рідше за менш яскраві зірки.
Набагато краще узгоджується з археологічними даними гіпотеза, пов’язана з водою та родючістю. Пустеля Наска — одне з найсухіших місць на Землі. Культура Наска залежала від підземних акведуків (puquios) і сезонних стоків з Анд. Археолог Йоган Райнхард ще в 1980-х показав, що культ гір і джерел води був центральним. Лінії могли служити священними шляхами для процесій, під час яких благали про дощ. Фігури тварин, пов’язаних із водою та родючістю (павук, кит, колібрі), добре вписуються в цю картину.
Нові дані Сакаї додають нюанс: великі фігури — для колективних ритуалів, малі — для передачі інформації та пам’яті вздовж маршрутів. Кожна стежка могла мати свою тему. Це вже не просто «малюнки для богів», а складна система комунікації та соціальної організації.
Інопланетяни, повітряні кулі та інші стійкі міфи
Найвідоміша альтернативна версія належить Еріху фон Денікену: довгі трапеції — злітно-посадкові смуги для прибульців. Проти неї працює і проста геологія (м’який ґрунт, у якому «кораблі» б застрягли), і археологія, і експерименти з відтворенням фігур простими засобами. Марія Райхе колись іронічно зауважила, що космічні гості, швидше за все, просто загрузли б.
Існує також гіпотеза про повітряні кулі. Джим Вудман побудував аеростат із матеріалів, доступних культурі Наска, і він піднявся на кілька хвилин. Але жодних археологічних доказів систематичного використання повітряних засобів немає. Фігури можна було коригувати з пагорбів, а більшість малих геогліфів взагалі розраховані на перегляд із землі під час ходьби.
Інші версії — спортивні доріжки, карти підземних вод, відповідь на сонячні затемнення — мають окремі цікаві елементи, але не пояснюють усього комплексу так послідовно, як ритуальна модель.
Штучний інтелект подвоює кількість відомих фігур
До 2020-х років було відомо близько 430 фігуративних геогліфів. Команда Сакаї, яка працює на плато з 2004 року, навчила модель розпізнавати слабкі контрасти на аерофотознімках високої роздільності. За шість місяців польових перевірок (вересень 2022 — лютий 2023) підтвердили 303 нові фігуративні геогліфи. Результати опублікували в PNAS у вересні 2024 року.
У липні 2025 року на Expo 2025 в Осаці оголосили ще 248 геогліфів (160 фігуративних і 88 геометричних). Загальна кількість підтверджених фігуративних геогліфів досягла приблизно 893. Багато з них — саме ті малі рельєфні фігури вздовж стежок, які раніше легко пропускали. Серед знахідок є сцени людських жертвоприношень і фігури, які раніше не траплялися.
ШІ не «знаходить» самостійно: він пропонує кандидатів, які археологи перевіряють на місці. За оцінками команди, сотні кандидатів ще чекають на перевірку, а частина плато досі мало досліджена. Таким чином, кількість може перевищити тисячу фігуративних геогліфів. Це вже не просто «додавання нових малюнків», а якісна зміна розуміння того, як працювала система.
Чому вони збереглися і що їм загрожує зараз
Клімат плато — майже нульова кількість опадів більшу частину року, стабільна температура близько 25 °C і дуже слабкий вітер. Це ідеальні умови для збереження тонких ліній. Навіть сильні дощі, пов’язані з Ель-Ніньйо, поки не знищували основний масив, хоча окремі ділянки страждають.
Головні загрози — людські. Панамериканське шосе перетинає комплекс і вже пошкодило деякі лінії. Туристичні позашляховики, нелегальний видобуток, сільськогосподарське освоєння околиць і вандалізм створюють постійний тиск. У 2020 році під час робіт на оглядовому майданчику випадково виявили великий геогліф кішки — він був майже стертий і його легко могли знищити. Центр Марії Райхе і перуанські служби намагаються контролювати доступ, але площа величезна.
Нові технології допомагають не лише знаходити, а й пріоритезувати охорону: моделі можуть показувати, які ділянки найбільш вразливі до ерозії та затоплення.
Що залишається нез’ясованим і що вже зрозуміло
Повне «розшифрування» всіх фігур навряд чи можливе: ми не маємо письмових джерел культури Наска. Але загальна логіка стає чіткішою. Це не аеродром і не точний зоряний календар. Це ритуальний і соціальний ландшафт, у якому земля служила одночасно полотном, шляхом і пам’яттю. Великі фігури збирали громаду, малі — супроводжували тих, хто йшов стежками до святинь.
З практики сучасних досліджень видно, що чим більше малих фігур знаходять уздовж маршрутів, тим менше місця залишається для екзотичних пояснень і тим більше — для звичайної, хоч і складної, людської історії: спілкування з богами, з ландшафтом і одне з одним. Малюнки пустелі Наска продовжують змінювати наше уявлення про те, як давні суспільства організовували простір і пам’ять. І поки плато ще зберігає свої лінії, кожна нова знахідка додає деталей до цієї картини.