Іван Мазепа залишається однією з найяскравіших і найсуперечливіших постатей української історії. Гетьман, який правив рекордні двадцять два роки, знав вісім мов, будував храми й академії, а в сімдесят років зважився на союз зі шведським королем проти Москви. Його життя обросло легендами про дикого коня, заборонене кохання й незліченні багатства, але за романтичним ореолом ховається жорстка політична гра й глибоке розуміння європейської дипломатії.
Саме ці деталі — від блискучого знання латини до фінансування барокових соборів і створення річкового флоту — роблять його постать живою й сьогодні. Мазепа став героєм поем Байрона й музики Ліста, символом боротьби за автономію й водночас об’єктом багатовікової анафеми. Розібратися в тому, де закінчується міф і починається реальність, допомагають архівні свідчення й сучасні історичні дослідження.
Нижче зібрано найцікавіші й перевірені факти, які відкривають різні грані цієї людини: освіченого європейця, жорсткого правителя, мецената й романтика.
Походження, освіта та європейський кругозір
Більшість дослідників сходяться на даті народження 20 березня 1639 року (за старим стилем) у селі Мазепинці на Київщині. Батько, Степан-Адам Мазепа, був білоцерківським отаманом і соратником Богдана Хмельницького. Мати, Марина Мокієвська, походила зі старовинного козацького роду й пізніше стала ігуменею Вознесенського монастиря під іменем Марія Магдалина.
Освіта Мазепи виділяла його серед козацької старшини. Він навчався в Києво-Могилянському колегіумі, де опанував поетику, риторику й латину. Потім служив пажем при дворі польського короля Яна II Казимира й побував у Голландії, Італії, Німеччині та Франції. За спогадами французького дипломата Жана Балюза, його знання латини могло суперничати з єзуїтами.
Вільно володів українською, польською, російською, латиною, італійською, німецькою, татарською й частково французькою. Це дозволяло вести переговори без перекладачів і читати європейських класиків. Саме ця освіченість зробила його одним із найосвіченіших правителів Східної Європи кінця XVII століття.
Легенди про кохання та особисте життя
Найвідоміша історія — та, яку описав польський мемуарист Ян Хризостом Пасек. Нібито молодого Мазепу, викритого в романі з дружиною магната, голого прив’язали до дикого коня й пустили в степ. Козаки врятували його, і ця пригода стала символом. Сучасні історики вважають епізод значно перебільшеним або навіть вигаданим, проте саме він надихнув лорда Байрона на поему «Mazeppa».
Більш документований епізод пов’язаний із Мотрею Кочубей. Дочці генерального судді Василя Кочубея, його хрещениці, було близько шістнадцяти-вісімнадцяти років, коли між ними спалахнуло почуття. Збереглися листи Мазепи, повні ніжності. Дівчина навіть втекла до гетьмана, але той, боячись скандалу, повернув її батькам. Ця історія стала приводом для доносу Кочубея, який закінчився стратою донощика.
Щодо шлюбу дані суперечливі. Тривалий час вважали, що Мазепа одружився з вдовою Ганною Фридрикевич. Однак знахідка синодика на Афоні вказує на дружину на ім’я Марія. Дітей у гетьмана, ймовірно, не було, або вони померли в ранньому віці. Він виховував племінників, зокрема Андрія Войнаровського.
Рекорд гетьманства та політичне маневрування
У липні 1687 року на Коломацькій раді Мазепу обрали гетьманом після усунення Івана Самойловича. Він утримував булаву двадцять два роки — точніше, 8081 день. Це абсолютний рекорд серед українських гетьманів.
| Гетьман | Роки правління | Тривалість |
|---|---|---|
| Петро Сагайдачний | близько 1616–1622 | близько 8 років |
| Богдан Хмельницький | 1648–1657 | 9 років |
| Кирило Розумовський | 1750–1764 | 14 років |
| Іван Мазепа | 1687–1709 | 22 роки |
Дані про тривалість правління узагальнені на основі історичних хронік і порівняльних досліджень.
Мазепа вміло лавірував між Москвою, Варшавою, Кримом і Стамбулом. Він допомагав Петру I в Азовських походах і Північній війні, отримав орден Святого Андрія Первозваного (ставши другою людиною після самого царя) і навіть титул князя Священної Римської імперії в 1707 році. Водночас посилював центральну владу всередині Гетьманщини й накопичував ресурси.
Меценатство, бароко й створення флоту
Мазепа був одним із найбільших церковних меценатів в історії України. За його кошти збудували або повністю перебудували десятки храмів у стилі, який згодом назвали мазепинським бароко. Серед найвідоміших — церква Всіх Святих і оборонні мури Києво-Печерської лаври, дзвіниця Софії Київської, Богоявленський собор Братського монастиря, храми в Переяславі, Чернігові, Батурині.
За різними підрахунками, гетьман фінансував будівництво або реставрацію від двадцяти до вісімдесяти культових споруд, а загальні витрати на меценатство сягали понад мільйон дукатів.
Він також підтримав Києво-Могилянський колегіум, який за його сприяння отримав статус академії. Бібліотека гетьмана налічувала рідкісні європейські видання, а двір у Батурині вражав сучасників європейським рівнем.
Окремий епізод — спроба створити річковий флот. У другій половині 1690-х років Мазепа організував будівництво десятків великих суден і сотень менших човнів (чайок і стругів) для дій проти турецьких фортець на Дніпрі. Це був один із перших системних проектів військового суднобудування в Гетьманщині.
Перехід на бік Карла XII і Полтавська катастрофа
Довгі роки Мазепа зберігав лояльність Петру I. Ситуація змінилася, коли цар почав обмежувати козацькі вольності, вимагати все більше військ і дозволяти російським солдатам грабувати населення. Восени 1708 року гетьман із кількома тисячами старшини й козаків перейшов на бік шведського короля Карла XII.
Петро відповів жорстоко. Меншиков знищив Батурин, вирізавши тисячі мешканців. У листопаді 1708 року Мазепу заочно позбавили гетьманства й оголосили анафему. Полтавська битва 27 червня (8 липня за новим стилем) 1709 року закінчилася розгромом шведсько-козацького війська. Мазепа з Карлом XII втекли до османських володінь.
21 або 22 вересня 1709 року гетьман помер у селі Варниця під Бендерами. Пізніше його перепоховали в Галаці (нині Румунія), але могила згодом була втрачена.
Анафема, пам’ять і світова слава
Церковне прокляття, накладене за наказом Петра, повторювали в російських храмах понад два століття. Українські церкви його ніколи не визнавали. У 2018 році Вселенський патріархат офіційно заявив, що анафема мала політичний характер і була неканонічною.
У Європі Мазепа став романтичним героєм. Байрон, Віктор Гюго, Ференц Ліст, Ежен Делакруа створили твори, натхненні його долею. За підрахунками, йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів і кілька скульптур. Сьогодні його ім’я носять вулиці, військові частини, корабель ВМС України «Гетьман Іван Мазепа» і навіть національний парк в Австралії.
Образ гетьмана продовжує жити в сучасній культурі й політиці пам’яті. Шабля, яку піднімав Олександр Усик, дзвін Мазепи, що знову задзвонив у Софії Київській, і дискусії про пам’ятники — усе це свідчить, що постать Івана Мазепи досі здатна викликати сильні емоції й спонукати до роздумів про свободу, ціну вибору й місце України в Європі.