Великий державний герб України — це конституційно передбачений символ, який має об’єднати в одній композиції тисячолітню традицію княжої держави, козацьку волю та ідею соборності всіх українських земель. На відміну від малого герба, який уже три десятиліття працює як щоденний знак держави, великий герб задуманий як урочистий, «парадний» варіант для найвищих державних атрибутів.
Його головним елементом завжди залишається золотий тризуб — знак княжої держави Володимира Великого. Навколо нього мають зібратися щитотримачі, корона, національна стрічка та рослинні мотиви, що разом створюють візуальну розповідь про неперервність української державності від Києва до Запоріжжя й Галичини.
Станом на 2026 рік цей герб юридично ще не існує: закон, який мав би його затвердити, потребує щонайменше трьохсот голосів у Верховній Раді і досі не ухвалений. Проте сам проєкт уже давно став частиною національної дискусії про те, як саме ми хочемо бачити свою державну ідентичність.
Конституційна основа та юридичний статус
Стаття 20 Конституції України чітко формулює вимогу: Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради. Головним елементом має бути Знак Княжої Держави Володимира Великого — тобто той самий золотий тризуб, який 19 лютого 1992 року затвердили як малий герб.
Постанова Верховної Ради 1992 року вже тоді зафіксувала тризуб як головний елемент майбутнього великого герба. Однак сам великий герб так і не отримав окремого закону. У 2021 році президентський законопроєкт № 5712 пройшов перше читання 24 серпня, у День Незалежності, зібравши 257 голосів. Для остаточного ухвалення потрібно було щонайменше 300. Станом на зараз документ далі не просунувся, а Міністерство юстиції офіційно підтверджувало відсутність будь-якого закону про великий герб.
Це створює цікаву юридичну ситуацію: конституційна норма існує, ескізи розроблялися десятиліттями, а офіційного зображення досі немає. Малий герб використовується повсюдно — на печатках, грошах, бланках, посвідченнях. Великий же залишається на рівні проєкту, який час від часу оживає в публічних дискусіях.
Історичний шлях ідеї великого герба
Ідея складнішого, «великого» герба з’явилася ще на початку ХХ століття. У 1918 році, після проголошення Української Народної Республіки, Центральна Рада затвердила тризуб як державний знак. Уже тоді виникли розмови про те, що для урочистих випадків потрібна повніша композиція. Художник Василь Кричевський створив варіанти, де тризуб обрамляли орнаменти й додаткові елементи.
У 1939 році для уряду УНР в екзилі геральдист Микола Битинський розробив розгорнутий проєкт. У центрі — тризуб, якого підтримують архангел Михаїл і коронований лев. Композицію оточував вінок із гербами українських земель — Правобережжя, Лівобережжя, Галичини-Буковини, Закарпаття та Кубані. Це був перший повноцінний «великий» герб, що намагався візуально зібрати соборну Україну.
Після відновлення незалежності у 1991–1992 роках знову заговорили про два герби. Конкурси 1990-х і 2000-х років давали різні варіанти. Один із найвідоміших проєктів 2007–2009 років (підтриманий урядом за часів Віктора Ющенка) уже містив лева й козака як щитотримачів. У 2020 році Кабінет Міністрів оголосив новий конкурс, переможцем якого став ескіз Олексія Кохана. Проте президентський законопроєкт 2021 року повернувся до ранішої версії з левом і козаком без архангела.
Кожна спроба стикалася з політичними й геральдичними суперечками. Деякі експерти, зокрема Андрій Гречило, співавтор малого герба, неодноразово наголошували: великі герби з коронами й численними щитотримачами більше властиві монархіям. Республіканській Україні, на їхню думку, цілком вистачає лаконічного тризуба, який сам по собі несе ідею єдності земель Київської Русі.
Елементи запропонованої композиції та їхня символіка
Проєкт, який підтримали в першому читанні 2021 року, описує чітку структуру. У центрі — синій п’ятисторонній щит із заокругленими нижніми кутами й золотою облямівкою. На ньому — золотий тризуб. Над щитом розміщено великокняжий вінець Ярослава Мудрого та пурпурово-золотий намет у вигляді рослинного орнаменту. Щит тримають два щитотримачі: зліва — лев (герб Галицько-Волинського князівства), справа — воїн-козак із рушницею (герб Війська Запорозького). Під щитом — стрічка з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів, а під нею — два золоті колоски пшениці, переплетені кетягом калини пурпурового кольору.
Кожен елемент працює як окремий шар історії. Тризуб — прямий спадкоємець знаків Рюриковичів Х–ХІІ століть. Він з’являється на монетах Володимира Великого і досі читається як символ княжої влади, християнського вибору й державної тяглості. Лев Галичини нагадує про могутність західноукраїнських земель і князів Романовичів. Козак із рушницею — це образ козацької республіки, демократичного самоврядування й військової волі. Корона Ярослава Мудрого відсилає до часу, коли Київ був одним із центрів європейської політики. Калина й пшениця — рослинні коди родючості, материнської землі й крові, пролитої за свободу.
| Елемент | Опис у проєкті | Символічне значення |
|---|---|---|
| Тризуб | Золотий на синьому щиті | Знак княжої держави Володимира Великого, основа державності |
| Лев | Золотий із пурпуровими акцентами, зліва | Галицько-Волинське князівство, західна сила й хоробрість |
| Козак із рушницею | Золотий із пурпуровими акцентами, справа | Військо Запорозьке, свобода, демократія Січі |
| Корона Ярослава Мудрого | Над щитом | Розквіт Київської Русі, мудрість і європейський вимір |
| Калина й колоски | Під стрічкою | Родючість землі, жертва, материнська любов |
Чому великий герб викликає стільки дискусій
Геральдисти неодноразово вказували на технічні проблеми окремих ескізів. Намет без шолома виглядає декоративним, а не структурним елементом. Козак іноді зображувався з неправильним поворотом або в золотому вбранні замість традиційного червоного. Перевернуті колоски в одній із ранніх версій навіть читалися як символ занепаду — геральдичний «прокол», який швидко помітили фахівці.
Глибше питання — чи потрібен Україні великий герб взагалі. У монархіях він слугував особистим знаком суверена й змінювався з територіальними надбаннями. В республіці основним робочим символом залишається малий герб. Великий потрібен переважно для Великої державної печатки, фасадів найвищих органів влади, офіційних резиденцій і, можливо, деяких грошових знаків. Багато хто вважає, що в умовах війни й обмежених ресурсів пріоритети мають бути іншими.
Водночас ідея соборності, яку несе композиція з левом і козаком, залишається потужною. Вона візуально з’єднує Київ, Львів і Запоріжжя в одному щиті. У часи, коли Україна відстоює свою територіальну цілісність, такий символ набуває додаткового емоційного заряду.
Культурне й сучасне значення
Тризуб уже давно вийшов за межі офіційної символіки. Він з’являється на вишиванках, у татуюваннях, на бронетехніці, у графіті й мемах. Великий герб, навіть у статусі проєкту, продовжує цю лінію. Він пропонує не просто знак, а цілу розповідь — від Володимира Великого через козацьку Січ до сучасної незалежної держави.
У практичному сенсі затвердження великого герба змінило б дизайн деяких державних атрибутів. З’явилися б нові печатки, можливо, нові варіанти бланків для найвищих органів. Для звичайних громадян щоденне життя майже не змінилося б: малий герб і далі залишався б основним.
Найцікавіше, що сама дискусія вже працює як частина національної ідентичності. Кожне нове покоління геральдистів, художників і політиків повертається до питання: як саме має виглядати повний візуальний образ української держави. І поки закон не ухвалений, цей образ існує в багатьох ескізах, статтях і розмовах — живий, незавершений і тому особливо цікавий.
Великий герб України сьогодні — це не стільки готовий символ, скільки запрошення до розмови про те, звідки ми прийшли і куди прямуємо. Тризуб у центрі вже стоїть міцно. Решта елементів чекають свого часу, коли суспільство й парламент знайдуть спільну мову щодо форми, яка найкраще передасть зміст.